Верховний Суд роз'яснив нюанси сплати податку при виплаті доходу нерезиденту за виробництво та / або розповсюдження реклами на телевізійних каналах і ЗМІ в країні нерезидента
  • 14.08.2020

Верховний Суд роз'яснив нюанси сплати податку при виплаті доходу нерезиденту за виробництво та / або розповсюдження реклами на телевізійних каналах і ЗМІ в країні нерезидента

Коментар 
Верховний Суд виніс Постанову від 06.05.2020 у справі № 640/7490/19 (адміністративне провадження № К / 9901/36680/19) за касаційною скаргою ТОВ (позивач) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 р про визнання протиправною та скасування податкової консультації від 01.03.2019 р № 837/6 / 99-99-15-02-02-15 / ІПК (ІНК № 837), в якій розглядалося питання застосування пп.141.4.6 ст.141 ПКУ при здійсненні на адресу нерезидентів виплат за виробництво та / або розповсюдження реклами.
Суть спору полягала в наступному.
ТОВ (позивач) перерахував нерезидентам (резиденту Молдови та Азербайджанської Республіки) плату за виробництво та / або розповсюдження реклами на телевізійних каналах і в ЗМІ в Молдові та Азербайджані. При цьому виникло питання необхідності сплати податку на репатріацію відповідно до вимог пп.141.4.6 ст.141 ПКУ, оскільки, на думку ТОВ, така виплата не може трактуватися як дохід, отриманий нерезидентами в Україні. У зв'язку з цим був складений запит до податкового органу, відповіддю на який стала оспорювана ІНК № 837, в якій, зокрема, зазначено, що «резидент України, який здійснює виплату резиденту Молдови або Азербайджанської Республіки за виробництво та / або розповсюдження реклами, під час такої виплати повинен сплатити податок за ставкою 20 відсотків суми такої виплати за свій рахунок ».
ТОВ (позивач) оскаржує цей висновок, наполягаючи на тому, що виплати за поширення реклами на телевізійних каналах і в ЗМІ в Молдові та Азербайджані не можуть вважатися доходом нерезидентів з джерелом походження в Україні і, відповідно, не підлягають оподаткуванню. Тобто, на думку позивача, на такі виплати не повинні поширюватися вимоги про сплату податку за ставкою 20% відповідно до вимог пп.141.4.6 ст.141 ПКУ. При цьому позивач посилається на міжнародні норми про «недискримінації» при оподаткуванні доходів, закріплені ст.24 Конвенції з Молдовою і ст.24 Конвенції з Азербайджаном, наполягаючи на тому, що норми міжнародних договорів конкурують з нормами ПКУ та створюють з ними правову колізію.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача, вказуючи на наступне:

  • норма пп.141.4.6 ст.141 ПКУ є спеціальною нормою, яка регулює оподаткування доходу, виплаченого резидентом на користь нерезидента за виробництво та / або розповсюдження реклами;
  • міжнародні норми, закріплені ст.24 Конвенції з Молдовою і ст.24 Конвенції з Азербайджаном не конкурують з нормами ПКУ, оскільки не встановлюють інших положень щодо оподаткування доходу нерезидента за виробництво та / або розповсюдження реклами, ніж норма пп.141.4.6 ст.141 ПКУ. Звертаємо увагу, що згідно з п.7 ст.24 Конвенції з Молдовою і п.7 ст.24 Конвенції з Азербайджаном «положення цієї статті будуть застосовуватися до податків, які розглядаються цією Конвенцією». Ці міжнародні договори не передбачають положень, що встановлюють порядок оподаткування доходу від виробництва та / або розповсюдження реклами;
  • норма пп.141.4.6 ст.141 ПКУ не встановлює місце надання нерезидентом послуг як умова для сплати податку. Ключовою умовою виникнення у резидента обов'язку сплатити податок відповідно до норми цього підпункту є не місце надання таких послуг, а виплата резидентом доходу нерезиденту за виробництво та / або розповсюдження реклами.
Дані висновки апеляційного суду повністю узгоджуються з думкою ДПСУ, викладеному в ІНК № 837.
Суд касаційної інстанції підтвердив правильність прийняття рішення судом апеляційної інстанції, залишивши без задоволення касаційну скаргу ТОВ (позивача).

Back to the list