Внесено зміни до Кодексу законів про працю України щодо трудових відносин з нефіксованим робочим часом

Верховна Рада України Законом України від 18.07.2022 р. № 2421-IX (Закон № 2421) внесла зміни до Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. № 322-VIII (КЗпП) та до Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464). Розглянемо основні зміни.

1. Введено новий вид трудового договору – трудовий договір з нефіксованим робочим часом.
Відповідно до нової ст.21 КЗпП трудовий договір з нефіксованим робочим часом – це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов'язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених ст.21 КЗпП.
Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати:

• 10% загальної кількості трудових договорів – якщо роботодавець використовує працю більше ніж 10 працівників;
• одного договору (договору з одним працівником) – якщо роботодавець використовує працю менше ніж 10 працівників.

Кількість базових годин, під час яких від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Заробітна плата виплачується працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час (за фактично виконану роботу).
Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години. Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.
У разі ненадання роботодавцем роботи працівникові, зарплата за відрядної системи оплати праці протягом календарного місяця повинна бути виплачена у розмірі, не меншому за розмір зарплати працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, – за 32 години робочого часу.

2. Особливості нарахування ЄСВ на зарплату працівників, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом.
Відповідно до нової норми частини п'ятої ст.8 Закону № 2464 при нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка ЄСВ (22%) застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Тобто у цьому випадку не працює правило, відповідно до якого, у разі якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної зарплати, сума внеску розраховується як добуток розміру мінімальної зарплати та ставки ЄСВ.
Щодо ПДФО та військового збору з доходів за трудовими договорами з нефіксованим робочим часом, то вони обчислюються у звичайному порядку без будь-яких особливостей.

3. Відповідальність за порушення у сфері укладання трудових договорів з нефіксованим робочим часом та обліку робочого часу.
Змінами, внесеними до ст.265 КЗпП, зокрема, встановлено, що юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі перевищення встановленої ст.21 КЗпП допустимої кількості трудових договорів з нефіксованим робочим часом або ведення недостовірного обліку робочого часу працівника, який працює за таким трудовим договором, стосовно фактично виконуваної ним роботи – у трикратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Нагадаємо, що у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені ст.265 КЗпП, не застосовуються (див. коментар до Закону № 2352).
Закон № 2421 набрав чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування, – 10 серпня 2022 року (п.1 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 2421).